Виховна діяльність | Не скупіться люди на добро
Не скупіться люди на добро

Мета: поглибити знання учнiв про життя людей похилого вiку, учити бути вiдповiдальними за свої вчинки, добрими, милосердними; розвивати образну пам’ять, спостережливiсть, логiчне мислення, навички творчої дiяльностi: читання вiршiв, виконання пiсень, театральнi здiбності учнiв; виховувати почуття турботи, пiдтримки, любовi та пошани до дорослих, людей похилого вiку.

Обладнання: фотовиставка за темою «Лiкуймо нашi душi зачерствілі», виставка дитячих малюнкiв за темою «Турбота», iкони, свiчки, хлiб на вишитому рушнику.

Ведучий. Шановнi друзi! Радi вiтати вас у нашiй родиннiй свiтлицi. Сьогоднi пропоную поговорити про людей похилого вiку, адже 1 жовтня Органiзацiя Об’єднаних Нацiй запропонувала з 1999 року вiдзначати як Мiжнародний день людей похилого вiку. На долю декого з них лягли тяжкi випробування, когось iз них держава неспроможна захистити матерiально, але кожному потрiбнi нашi пiдтримка й турбота.

Ведуча. В Українi проживає майже 2 мільйони одиноких людей, майже 2 тисячi з них не мають змоги пiклуватися про себе самостiйно, 15 тисяч одиноких людей живуть у будинках-iнтернатах. Усiх iх об’єднує одне — немiчнiсть.

Ведучий. Така вже їхня доля — залишатись у чотирьох стiнах сам на сам зi своїми проблемами, хворобами. Знали б ви, як вони чекають, щоб хтось iз нас завiтав до них, помiтив у нескiнченному вирi повсякденних клопотiв. Адже неспроможна молодiсть «зазирнути у вiчi старостi».

Ведуча. Наказав якось батько синовi: «Приготуй назавтра вiзка, бабусю повеземо».

Повставали до схiд сонця. Батько винiс свою матiр, посадив на воза, покликав сина, i вони вдвох повезли. Заплакала стара, але нiчого не могла вдiяти.

— Куди ми веземо бабусю?

— А яка вiд неї користь, тiльки сидить та їсть, а робити нiчого не може.

Залишили стару в лiсi. Повертаються.

- Що ж ви, тату, наробили! — закричав раптом малий.— Навiщо возика кинули? А на чому ж я вас до лiсу повезу?

1-ша учениця

Живе одинока людина,

Чому ж ми проходимо мимо?

Живе одинока людина,

Нiким у життi не любима.

I серце у неї вiдкрите,

Для ласки людської й привiту,

Печальним льодком оповите.

Вiддалене горем од свiту.

Чому ж ми не прийдемо в хату,

Її не покличем з собою?

I буде одна вiкувати

Людина з своєю журбою.

Нам легше, бо ми не самотнi,

Ходiмо ж до неї в свiтлицю!

I серце людини з безоднi

Полине за нами, як птиця.

(Л. Забашта)

Щаслива людина та, яка дарує щастя найбiльшiй кiлькостi людей.

Денi Дiдро

Ведуча. Найвища наука життя — мудрiсть, а найвища мудрiсть — бути добрим. Доброта й чуйнiсть, спiвпереживання й щиросердечнiсть, умiння роздiлити чужий бiль, вчасно пiдтримати у важку хвилину, розрадити в горi й бiдi — це в характерi нашого народу.

Ведучий. Високу моральну цiннiсть добра, яке робимо стороннiй людинi, розумiли ще у сиву давнину. У Вавилонi був звичай: недужих виносили на майдан чи дорогу. Кожен, хто йшов повз, розпитував їх, коли знав якийсь засiб радив, але байдуже не проходив нiхто. Такий звичай був i в асирiйцiв, i в єгиптян. Звичай робити добро безкорисливо.

Ведуча. Бути добрим нелегко. Треба не тiльки говорити про добро, а чинити добрi справи.

1-й учень

Не говори про доброту,

Коли ти нею сам не сяєш,

Коли у радощах витаєш,

Забувши про чужу бiду.

Бо доброта не тiльки те,

Що обiймає тепле слово,

В цiм почуттi така основа,

Яка з глибин душi росте.

Коли її не маєш ти,

То рониш людяне в людинi.

Немає вищої святинi,

Нiж чисте сяйво доброти.

(О. Довгий)

Ведучий. Цiлком природним i закономiрним у традицiях нашого народу вважалося допомогти знедоленому, нещасному, подiлитися шматком хлiба, дати притулок бездомному, захистити старiсть i немiчнiсть, порятувати хворого чи калiку, заступитися за беззахисного та скривдженого.

2-га учениця

Прибiг щодуху син додому,

До тата голосно гукає:

— А я провiдав у лiкарнi

Свого товариша-дружка!

То ж правда, тату, я чудовий

I маю серце золоте?

Замисливсь тато на хвилинку

I так сказав йому на те:

— Коли тебе в тяжку годину

Людина виручить з бiди,

Про це добро аж поки вiку

Ти, синку, пам’ятай завжди.

Коли ж людинi щиросердно

Ти зробиш сам добро колись,

Про це забудь, аж поки вiку

Мовчи й нiкому не хвались.

(Л. Компанiєць)

Особистiстю є людина, яка ставиться певним чином до оточення, i це її ставлення виявляється в усій її сутi.

Сергiй Рубiнштейн

Ведуча. Друзi. Ми живемо з вами добре, i нам важко уявити, що тисячі людей страждають не тiльки вiд холоду, голоду, а ще й через те, що не чують теплого слова, немає з ким поговорити.

Ведучий. Старiсть не радiсть. Нiхто її не жде, кожен прихитряється вiдсунути її небажаний прихiд. Та вона все ж несподiвано пiдкрадається, i ти вже з печальною розсудливiстю розумiєш, що все найкраще вже було, все в минулому. А з тобою лише спомини та недуги. Добре, коли поруч тебе живуть твої рiднi, дiти, онуки. А як цього немає?

3-тя учениця

Кажiмо бiльше нiжних слiв

Знайомим, друзям i коханим.

Нехай комусь теплiше стане

Вiд зливи наших почуттiв.

Нехай тих слiв солодкий мед

Чиюсь загоїть рану.

(Чи перший бiль, чи то останнiй —

Коли б то знати наперед!)

Кажiмо бiльше нiжних слiв,

Комусь всмiхаймось ненароком.

То не життя людське коротке,

Короткi в нас слова черствi,

Кажiмо бiльше нiжних слiв...

(Г. Вовк)

Наша молодь любить розкiш, вона дурно вихована, вона глузує з начальства й анiтрохи не поважає людей похилого вiку. Нашi нинiшнi дiти стали тиранами; вони не встають, коли до кiмнати входить лiтня людина, суперечать своїм батькам. Простiше кажучи, вони дуже поган i.

Сократ, бл. 380 до н. е.

Ведуча. Усiм нам, незалежно вiд вiку, необхiдно вiддавати «належне» своїм батькам, дiдусям i бабусям. Так ми виражаємо свою вдячнiсть за їх любов, за тяжкий їхнiй труд i пiклування про нас упродовж багатьох рокiв. Адже навiть тим, що живемо, ми зобов’язанi своїм батькам!

Ведучий. Давати щось iншим, особливо тим, хто ранiше так щедро давав нам,— це радiсть. Пiклуватися про старших членiв нашої родини — означає набагато бiльше нiж просто задовольняти їхнi матерiальнi потреби. Усi ми маємо емоцiйнi потреби. Кожнiй людинi, у тому числi й людинi похилого вiку, необхiдно, щоб вона вiдчувала себе потрiбною й бажаною, щоб її цiнували в родинi. Почитати батькiв i пiклуватися про них дуже не просто.

2-й учень

Дiти любi,— каже мати.—

Треба старших шанувати.

То дасть, Господь всього свiту

Вам прожити довгi, лiта.

Варт пошани сивий волос

I старий тихенький голос.

До тих зморшок придивiться,

Станьте ближче, поклонiться!

 

Ведуча. Лiкування добротою потребують не тiльки хворi й самотнi, а й цiлком благополучнi, здоровi люди, в яких душа черства й глуха до чужого горя.

Ведучий. Ми всi з вами такi рiзнi. Є серед нас добрi, є й злi. Та якби кожна зла людина зробила на одну злу справу менше, а добра на одне добре дiло бiльше, наскiльки свiтлiшим стало б наше життя. Якби кожен, хто може, допомiг би хоча б однiй конкретнiй людинi, свiт став би набагато кращим.

Ця молодь зiпсована до глибини душi. Молодi люди пiдступнi й недбайлi. Нiколи вони не будуть схожими на молодь минулих часiв. Молоде поколiння сьогоднiшнього дня не зумiє зберегти нашу культуру.

Напис на горщику в руїнах Вавилона, бл. 3000 до н. е.

Ведучий. З давнiх-давен дзвони, окрiм богослужiння, повсюди використовувались як набат для сповiщення про якесь лихо, бiль, на сполох пiд час пожежi, ворожого нашестя. Сьогоднi дзвони б’ють на сполох, закликаючи нас до милосердя, доброти! Бо тiльки милосердя робить нас справжнiми людьми. Люди, будьмо милосердними! Не скупiмося на добро. Поспiшаймо його творити.

Я втратив усякi надії щодо майбутнього нашої країни. Якщо сьогоднiшня молодь завтра вiзьме у свої руки кермо влади, бо ця молодь нестерпна, невитримана, просто жахлива.

Гесiод, бл. 720 до н. е.

Ведуча. Дорогi друзi! Ось i закiнчилася наша зустрiч. Сподiваюсь, що всі ми станемо ще добрiшими, милосерднiшими. А ця година доброти переросте в щоденну потребу робити добро. Справдi, нелегко жити в цей скрутний час, але ж пам’ятаймо про людей, якi поруч iз нами. У нашiй школi щорiчно проходить операцiя «Турбота», ви допомагаєте людям похилого вiку. Але не забуваймо турбуватися про них кожного дня. Вiдкриймо свое серце для доброти!

Звучить пiсня «Хай живе надiя», (сл. І. Бiлик, К. Гнатенко, муз. I. Бiлик.)

Приєднані документи:

Не скупіться люди на добро
Дата публікації: 21:30 17.09.2017