Україно!

Мета: удосконалити знання вихованцiв про становления укранської держави, iсторичне микуле нашого народу; виховувати почутгя патрiотизму, любовi до Батькiвщини.

Музичне оформлення: «Гiмн України», музика М. Вербицького, слова П. Чубинського; пiсня Т. Петриненка «Україно, Україно...», українськi народнi, козацькi пiснi.

Наочне оформлення: вишитi рушники, державна символiка, пшеничне колосся, жовто-синi стрiчки, повiтрянi кульки, свiчка.

Технiчнi засоби: мультимедiйний проектор, магнiтофон.

Дiйовi особи: українка, українець, Україна, козак, хлопчик, воїн.

Хiд свята

(Звучать фанфари, на сцену виходять ведучi.)

Учитель. Україно! Мiй духмяний дивоцвiт,

Голубiнь над чистим золотом колосся.

Через терни йшли до волi стiльки лiт,

І настав той свiтлий день, коли...

Учнi (разом). Збулося!

Ведучий 1. 24 серпня 1991 року Верховна Рада України урочисто прийняла Акт проголошенкя України незалежною, самостiйною, демократичною державою.

Ведучий 2. З днем народження, незалежна Україно! Сьогоднiшнiй вечiр ми присвячуємо рiчницi незалежностi!

Ведучий 1. Народе України! Твоєю силою, волею, словом утвердилася на нашiй рiднiй землi самостiйна українська держава Україна!

Ведучий 2. Все, що мрiялось вiками,

Стювнилось, настало!

не вмерла Україна» —

Гордо прозвучало!

(Звучить державний Гiмн України. Входять українець i українка.)

Українка. Любiть Україну як сонце, любiть,

Як вiтер, i трави, i води.

В годину щасливу i в радостi мить,

Любiть у годину негоди.

Українець. Яка ж вона довга — в столiггя, у цiлi вiки,

Година негоди, що люд український гнiтила.

Із сивої пам’ятi смiло iдуть козаки,

А шаблi, мов блискавки, синi жупани, мов крила.

(Звучить мелодiя, на сценi з ‘являється козак.)

Козак. Спить Вкраїна та руїни

Новi щодень лiчить,

Гине слава... Та й iй славу

Усяке калiчить.

Грiх великий...

Чи вже ж дарма

Славнiї гетьмани

Умирали в лютих муках,

Закутi в кайдани?

Чи вже ж дарма в нас мушкети,

Гармати гримiли?

Нащо ж всюди, де не глянеш,

Виросли могили?

Ще ж пiснi не повмирали...

Чи то ж на забаву

В їх спiвають святу славу,

Козацькую славу?

(Виконується козацька пiсня.)

Українець. Пам’ятаймо, чиї ми сини,

Коли буднi на серцi чи свято.

Знову бачиться з давнини

Україна, зажурена мати.

І зруйнована бачиться Сiч,

Де мiй пращур лежить серед поля,

А йому нахилилась до вiч

Україна, немов тополя.

(З’являється у жалобi мати - Україна.)

Українка. Сину, синку.. А вiн мовчить.

Сину, сину, скажи що-небудь...

Жовте листя на вiтах тремтить,

І летять журавлi у небо...

Україна. Затуляли чужинцi в обiймах нам рот,

А перевертнi кривдили зраджеку мову.

Вилив душу в пiснi український народ,

i живе мiй народ у спiвочому словi.

(Звучить українська народна пiсня.)

Ведучий 1. Ми ростемо в той час, коли ринок суддя i свiдок.

де грошi — над усе, де бiзнес — без межi.

Яким, цiкаво, був ваш заробiток,

Творцi духовних див, спасителi душi?

Українець. Тарас Шевченко... Не згасне вовiки.

Освячене крiпацтвом визнання.

Цiкавитесь, який мав заробiток?

Отримав 10 рокiв заслання.

Не каявся, писав у казематах,

Вiдрiкся вiд щедрот i нагород.

I не зважав на цензорiв пихатих — Яка цензура викреслить народ?

А вiн згорiв.І1 так бува нечасто,

За грошi промовчав би — i живи.

Шевченко i сьогоднi — ваш сучасник,

Бо з його болю починались ви.

Українка. Ми — українцi... Вiд Тараса, Мазепи i Сковороди...

Нi, не плаксивi, хоч i часом

Було слiз бiльше, нiж води.

Нас голодом не раз морили

І в очi поселяли страх.

Ой нашi мовчазнi могили,

Куди не глянь — по всiх свiтах...

(Звучишь мелодiя, з’являється маленький, нужденний i знеможений хлопчик.)

Хлопчик. Тягнусь я до горла рукою кволою

i раптом кричу у нестямi: дайте!

Ви чуєте? дайте, бо я збожеволю...

Хоч скибку, хоч крихту...

Тримався я стiйко.

Та бiльше не можу, та бiльш не зумiю,

Бо я ще — дитина, тринадцятий тiльки,

І я ще нiчого не розумiю.

Ще вiрю я в Бога, в дурнi прикмети.

Чи пухне вiд голоду вся планета,

Чи тiльки моє журавлине село?..

Вже з’їли усе ми... Усе, що могли.

i всяке бадилля, i всяке лушпиння,

І навiть з повiтки лелеку стягли...

Прости нас, лелеко. Ми, птахо, не виннi!..

Ведучий 2. (виходить зi свiчкою). Пiд час штучного голодомору 33-го року в Українi загинуло бiльше 10 мiльйонiв людей.

Ведучий 1. Соловки, сибiри, магадани...

Вороги народу — де ваш лiк?

На душi, на думцi — скрiзь кайдани.

Тридцять сьомий розпроклятий рiк.

(Звучишь мелодiя воєнних рокiв.)

Воїн. На Україну наповзала

З усiх усюд потворна тiнь,

І хижо пазурi вганяла

І в синяву, i в золотiнь.

Вони iшли пiд кулi першi,

Бо просто зневажали смерть

І свято вiрили, що вмерши,

Здолати зможуть вражу твердь,

Що своїм духом заворожать,

Паралiзують цiлий фронт.

І чорна армiя ворожа

Вiдхлине геть на горизонт.

Ордою мчать десятилiтгя...

Могили всюди i хрести...

Чи зможуть з молодого вiття

Новi герої прорости?

Українець. (зi свiчкою в руках,). Пiд час другої свiтової вiйни в боях з ворогом та вiд рук загарбникiв загинули мiльйони українцiв.

(Музичний супровiд.)

Україна. (зi свiчкоiо в руках,). Мої сини — нескоренi i гордi

Восьмидесятих в’язнi полiтичнi.

Безстрашно й дужо ви гукнули «Годi !»

І правди слово мовили заклично.

Де ти, Василю, де ти, вiщий Стусе?

Вiнець терновий сам собi одяг.

Замислитись сьогоднi кожен мусить,

Як вiн нам дався, синьо-жовтий стяг...

Ведучий 1. Мiж лавок i фальшивих од,

Мiж порнографiї i страху

Вiн виросте — новий народ,

Що за Вкраїною — на плаху.

Вiн буде добре знати шлях,

Яким iшла його Вкрїана,

де був капкан, де злоби цвях,

А де — насилля i руїна.

Вiн гляне — Богом, iз висот

Навкiл. Суворо й пильно гляне.

Мiй гордий праведний Народ,

Який зненавидить кайдани,

Який над все прославить честь

Свою i славу України...

Вiн виростає, вiн вже єсть!

(Виходять сучаснi українцi.)

Учень 1. Вставай, Україно! Вставай,

Виходь на дорогу свободи.

де грає широкий Дунай,

де ждуть європейськi народи.

Учень 2. Вставай, Україно, вставай,

Єднай Чорне море й Карпати.

І свiй переболений край

Не дай ворогам розламати!

Учень 3. Синьо-жовтий прапор маєм

І Володимирський тризуб.

Дон i Сян край обiймають.

Ми — народ-великолюб!

Учень 4. Боже — Отче всемогутнiй,

Захисти коханий край!

Дай нам вийти у майбутнє,

Мужнiсть i смiливiсть дай!

Учень 5. Під синiм небом України

Зазолотилися жита,

У чулiм серцi воєдино

З’сдналася палiтра та.

Бо це дано нам споконвiку — душею, що не любить крику,

Єднати землю й небеса.

Українка. Дай нам, Боже, сили й снаги,

Щоб цвiли днiпровськi береги.

Щоб жили гуртом, не поодинцi

На землi щасливi українцi.

Українець. Я на рiднiй мовi друзям щастя зичу.

Хай добро хлiбину кожному несе.

У гостинну хату всiх покличу,

І вони , я певний, зрозумiють все.

І вони, я певний, зрозумiють слово,

Де матусi ласка, батькiвське тепло,

Де вкраїнська мова пахне барвiнково,

Де вкраїнська пiсня розправля крило.

Ведучий 2. Рiдне слово моє — в нiм озвуться вiки,

Рiдне слово моє i крiзь хмари сiя.

Словом вишию день, розстелю рушники,

А на тих рушниках — Україна моя.

(Всi учасники снiвають пiсню «Україно, Україно...» , муз. і сл. Т. Петриненка.)

Приєднані документи:

Україно!
Дата публікації: 21:30 17.09.2017