Науково-методична діяльність | Сутність технологій
Сутність технологій

Як й iншi педагогiчнi технологiї, особистiсно орiєнтований пiдхiд має на метi вдосконалити методику викладання навчальних дисциплiн. Вiн створює умови для розкриття i реалiзацiї таланту та здiбностей будь-якого учня.

Пiд особистiсним пiдходом розумiють, в першу чергу, iндивiдуальний пiдхiд до кожного вихованця, що допомагає йому в усвiдомленнi самого себе, у виявленнi можливостей, що стимулюють становлення учня як особистостi, його самоствердження, самореалiзацiю. Адже вирiшення будь-якого виховного завдання можливе лише шляхом iндивiдуального пiдходу, оскiльки учнiв, якi б виконували однаково i приходили до вирiшення заданої проблеми однаковими шляхами, в принципі не iснує.

Особистiсно орiєнтована педагогiка має свою вiтчизняну iсторiю. Визнання iвдивiдуальностi дитини всього освiтнього процесу було основою педагогiчної системи Софiї Русової: «Iндивiдуалiзм є той головний фактор, який творить соцiальний прогрес, який знаходить шлях до розвитку нових форм життя. Iдеєю виховання особистостi як морального об’єкта дiяльностi пронизана вся творчiсть видатного українського педагога В.О. Сухомлинського: «Людину треба вчити i вчити, що вона живе не в пустелi, а серед людей. Кожен твiй крок врештi-решт позначається на твоєму ближньому, тому що йдеш ти кудись i з якоюсь метою, кожне твоє слово в душi iншого вiдгукнеться, але як воно вiдгукнеться — залежить вiд тебе. Уже те, що ти дивишся на оточуючий свiт i бачиш його, таїть в собi добро i зло, усе залежить вiд того, що i як ти бачиш». Принцип особистiсно-гуманiстичного пiдходу в педагогiцi було сформульовано видатним педагогом сучасностi Ш.Амонашвiлi: «Якщо педагогiчний процес стоїть на принципах особистiсно-гуманiстичного пiдходу до дiтей, то це дозволяє перетворити їх на активних союзникiв учителя у своему навчаннi й вихованнi. Послiдовна реалiзацiя особистiсно-гуманiстичного пiдходу до учнiв, урахування їхнiх провiдних психологiчних особливостей можуть зробити обставини людянішими, що дозволить кожнiй дитинi усвiдомити себе як людину. Однак конкретно-iсторичнi умови не дозволили цим мислителям розробити теорiю особистiсно орiєнтованої освiти. Соцiокультурнi передумови для цього склалися лише пiсля демократигчних перетворень, що вiдбулися в Українi в 90-тi роки.

Сучасна освiта звернена до особистостi учня. І головним у навчаннi є те, яку роль вiдiграє особа в навчальному процесi. Особистiсть — людина, яка репрезентує суспільство, вiльно й вiдповiдально визначає свою позицiю серед людей. Така особистiсть формується у взаємодiї з навколишнiм свiтом, системою суспiльних i людських вiдносин, культурою. Людина не народжується особистiстю, а стає нею в процесi соцiалiзацiї. Поняття особистостi — одне з центральних у вiтчизнянiй психологiї, а у зв’язку з гуманiзацiєю навчально-виховного процесу стає категорiєю, активно використовується й у педагогiцi.

Особистiсно орiєнтована освiта розглядає механiзм особистiсного iснування людини та рефлексiї, сутнiсна творчiсть, вибiрковiсть, вiдповiдальнiсть — самоцiль освiти, досягненню якої, врештi-решт, пiдпорядкованi її змiст i процесуальнi компоненти.

Особистiсний пiдхiд неможливий без гуманiзацiї й гуманiтаризацiї освiти. Гуманiзацiя освiти передбачає поширення iдей гуманiзму на змiст, форми й методи навчання; забезпечення вiльного й усебiчного розвитку особистостi, її дiяльної участi в життi суспiльства. Гуманiзацiя виховання та навчання передбачає реалiзацiю в процесi побудови вiдносин мiж педагогом i вихованцем принципiв свiтогляду, в основi яких лежить повага до людей, турбота про них; зосередження педагогiчної уваги на iнтересах i проблемах дитини; формування у дiтей ставлення до людського життя як вищої цiнностi у свiтi. Під гуманiтаризацiєю освiти розумiють встановлення гармонiйної рiвноваги мiж природно-математичними та гуманiтарними циклами з метою розвитку в кожному учневi духовно багатої особистостi.

Надзвичайно важливий вплив на виховання учня справляє й особистiсть самого вчителя. Особистiсна орiєнтацiя виховання передбачає цiлiснiсть особистостi вихователя, неприпустимiсть її вiдчуження вiд його працi, затвердження його унiкальностi пiд час вирiшення педагогiчних завдань. Педагогiчний процес — це ще й самореалiзацiя вчителя з певною самостiйнiстю, що прагне досягти своїх цiлей, змiсту, використати вiдомi засоби навчання. Учитель — це значно бiльше, нiж просто вчений. Великий учений може i не бути вчителем. Учитель — це також актор. Вiн грає свою роль, i вiд його таланту (або безкарностi) залежить увага (або байдужiсть) публiки. Бо клас — теж глядачi. Але вчитель — бiльше нiж актор. Навiть народний артист нiколи не несе вiдповiдальностi за свого глядача. А вчитель— несе.

Учитель — це ще й режисер-постановник. Хай вiн поки не сам обирає п’єсу та її учасникiв, але вiн розподiляє ролi сам стежить за грою своїх пiдопiчних. Учительство — це, перш за все, покликання й талант.

Особистiсний пiдхiд виявляється в тому, як учитель звертається до дiтей. Учитель, що любить дiтей, уже в першому класi не звертатиметься до них за прiзвищем, а тiльки за iменами. Учитель, що любить дiтей, не побоїться визнати свою помилку, вибачитися перед учнями, якщо буде в чомусь неправий. Вiн нiколи не дозволить собi погрожувати своїм вихованцям. Школа — оселя радостi — не може бути мiсцем переляканих дiтей. Нiчого немає страшнiшого в школi, нiж учитель, що приходить у клас з холодним серцем.

Найбiльш важливим явищем у школi, найбiльш повчальним предметом, найбiльш живим прикладом для учня є сам учитель. Вiн втiлює метод навчання, саме вiн є втiленням принципу виховання.

О. Дiстервег

 Структура особистiсно орiєнтованого уроку

Незважаючи на широке розмаїття нововведень в органiзацiї нанчальної дiяльностi учнiв, урок є i залишається основною органiзацiйною формою навчально-виховної роботи в школi. Сучасний урок — це особистiсно орiєнтований урок, у центрi якого особистiсть учня, «сценiчний майданчик», де не тiльки подаються знання, а й розкриваються, формуються та реалiзуються особистостi.

Якi ж основнi ознаки особистiсно орiєнтованого уроку?

1. Здатнiсть самовиховаияя, соцiалiзацiї та виховання.

2. Демократизм.

З. Розвиток цiннiсно-смислової сфери дiяльностi.

4. Упровадження iнновацiйних технологiй.

5. Використання iндивiдуального пiдходу.

б. Самостiйний творчий пошук.

7. Спiвпраця вчителя й учня.

8. Розвиток творчих здiбностей.

9. Оновлення змiсту навчання.

10. Учитель диригент на уроцi.

Особистiсно орiєнтований урок має свою структуру.

Етапи уроку:

* орiентацiя;

* цiлепокладання;

* проектування;

* органiзацiя виконання плану дiяльностi;

* контроль та оцiнювання.

 Особливостi контролю та оцiнювання знань учнiв при індивідуально-орiєнтованiй системi навчання

Оцiнювання — це об’єктивне вiдображення результатiв дiяльностi учнiв. для об’єктивностi оцiнювання повинне бути критерiальним, цiлеспрямованим, систематичним.

Iндивiдуально-диференцiйований пiдхiд в оцiнюваннi реалiзується на основi актуального рiвня навченостi дiтей та їхнiх iндивiдуальних психологiчних якостей:

* контрольнi завдання рiзного рiвня складностi;

* контрольнi завдання, якi вимагають рiзних видiв дiяльностi учнiв;

* контрольнi завдання, якi вимагають рiзних видiв взаємодiї мiж тим, хто перевiряє й оцiнює, i тим, чия дiяльнiсть оцiнюється.

Обов’язковою є аргументацiя оцiнки суб’єктом контрольно-оцiнювальної дiяльностi з урахуванням iндивiдуальних психологiчних якостей того, чия дiяльнiсть оцiнюється (перш за все — «ранимi» та «конфлiктнi» учнi).

Суб’єкт-суб’єктний пiдхiд до оцiнювання дiяльностi учнiв реалiзується такими методами:

* повна попередня iнформованiсть учнiв про хiд вивчення предмета, про термiни, цiлi, змiст, форми й критерiї контрольно-оцiнювальної дiяльностi;

* використаняя ситуацiї вiльного суб’єктного вибору самими учнями методiв i форм контролю й оцiнюванвя їхньої навчальної дiяльностi в межах заздалегiдь визначених норм i критерiїв;

* задоволення потреб учнiв у суб’єктнiй участi в оцiнюваннi своєї дiяльностi, дiяльностi iнших учнiв i педагогiв;

* на контрольно-оцiночному етапi — залучення учнiв до контролю процесу навчальної дiяльностi (парнi й груповi форми взаємоконтролю, самоконтроль);

* участь учнiв у виправленнi допущених помилок, недолiкiв, осмислення їхнiх причин (взаємо- i самоаналiз);

* надання учням можливостi самостiйно чи за допомогою вчителя, iнших учнiв порiвнювати одержаний ними результат iз критерiями еталону (мети);

* використання механiзмiв «цінування» (позитивного ставлення до успiху школяра) й «оцiнювання» (виставленвя оцiнок, поурочного балу, рейтингових оцiнок тощо) не лише кiнцевого результату, але й процесу учiння.

Засвоєння учнями структури дiяльностi вiдбувається завдяки педагоговi, який допомагає учням орієнтуватися в матерiалi, що вивчається (предметний курс, тема, блок, навчальне заняття), визначати чи брати участь у визначеннi мети конкретної навчальної дiяльностi, реалiзувати план дiяльностi, маючи можливiсть варiювати цей процес у межах визначених норм, самостiйно чи спiльно з iншими учнями та педагогом оцiнювати результати своєї дiяльностi, порiвнюючи її з еталонами (критерiями досягнення цiлей).

При цьому саме суб’єктне ставлення до цiлей дiяльностi, присвоєння i породження цих цiлей учнем i педагогом у дiалоговiй взаємодiї з першим вiдправним пунктом у реалiзацiї особистiсно-орiєнтованого навчання: немає мети — немає суб’єкта!

Завершує навчальну дiяльнiсть на уроцi заключний етап — усвiдомлення ситуацiї досягнення мети, переживаняя ситуацiї успiху, пiдкрiплення позитивної мотивацiї стосовно дiяльностi — реалiзацiя механiзму «цінування».

Важливою умовою формування особистостi школяра, його пiзнавальної та iнтелектуальної активностi є система оцiнювання та стимулювання навчальної дiяльностi. Саме оцiнка розглядається психологами й педагогами як стимул: гарна оцiнка є заохоченням, а погана — покаранням. Нова система оцiнювання насамперед дозволяє стимулювати творчiсть школяра.

› › Принципи особистiсно орiєнтованого навчання

У сучасних умовах усе бiльше загострюється усвiдомлення та поширюється досвiд суб’єкт-суб’єктних вiдношень у навчально-освiтньому просторi.

У процесi навчання унiкальний суб’єктний досвiд зустрiчається з тим, що задається, i вiдбувається його збагачення.

Особистiсно-орiєнтована педагогiка визнає особистiсть головною фiгурою всього освiтнього процесу.

Особистiсно орiєнтоване навчання — це навчання, центром якого є особистiсть дитини, її самобутнiсть, самостiйнiсть: суб’єктивний досвiд кожного спочатку розкривається, а потiм узгоджується зi змiстом освiти.

Принципи особистiсно-орiєнтованого навчання:

1. Принцип довіри i підтримки.

2. Принцип спiвпрацi.

З. Принцип гуманiстичного напряму.

4. Принцип «природовiдповiдностi.

5. Принцип дiяльностi.

6. Принцип творчостi та успiху.

7. Принцип iндивiдуальностi.

Особистiсно орiєнтована система навчання передбачає добре володiння вчителем методом диференцiйованого пiдходу до учнiв. Диференцiйований пiдхiд — це особливий пiдхiд учителя до рiзних груп учнiв, органiзацiя роботи яких пов’язана з типологiчними особливостями школярiв i рiзняться за складнiстю, методами i прийомами.

У зв’язку з цим за допомогою психолога варто визначити природній iнтелектуальний потенцiал учня. Це означає, що кожна дитина — iндивiдуальнiсть, особистiсть зi своїми особливостями, якi допомагають їй у процесi навчання.

 

Приєднані документи:

Сутність технологій
Дата публікації: 22:07 17.09.2017