Науково-методична діяльність | Упровадження інноваційних технологій
Упровадження інноваційних технологій

Гуманiзацiя виховного процесу як один iз напрямiв реформування школи, особистiсно орiєнтоване виховання вносять змiни в змiст i органiзацiю педагогiчного процесу, дозволяють використовувати прогресивнi технології, запроваджувати проблемно-пошуковi методи, досягнення психолого-педагогiчної науки.

Дослiдно-експериментальна робота показує, що найбiльш ефективною є така структурно-логiчна модель навчально-виховного процесу, яка передбачає чiтку постановку мети, завдань для визначення основних педагогiчних умов i шляхiв пiдвищення результативностi виховного процесу.

У результатi дослiдження ми прийшли до висновку, що змiст виховання гуманiстично спрямованої особистостi визначається системою моральних знань і переконань, ціннісних орiєнтацій, спрямованих на формування гуманної поведiнки, потреби довiльного прийняття морального рiшення, розвиток почуттiв людяностi, милосердя, доброти, толерантностi тощо.

Оновлення парадигми процесу виховання передбачає перебудову органiзацiйних структур i роботи всiх органiв управлiння. З цією метою педагогами нашого навчального закладу була розроблена організаційно-функцiональна структура виховного процесу..

Учителi ведуть самостiйний пошук оптимальних рiшень для реалiзацiї цієї проблеми, працюють над;

• формуванням досвiду гуманних вiдносин на основi засвоєння та реалiзацii етичних норм i гуманiстичної моралi;

• формуванням потреби в самопiзнанні та саморегуляції поведіки, розвитком почуття власної й нацiональної гідності , самоповаги, здатності до рефлексiї;

• розвитком емоцiйно-почуттєвої, вольової сфери особистостi;

• створенням умов для формування гуманiстичних якостей особистостi, виробленням навичок i вмiнь гуманної поведiнки;

• гуманзацiєю навчального процесу, сiмейно-шкiльного виховання

• упровадженням активних форм i видiв дiяльностi;

• науково-методичним забезпеченням навчально-виховного процесу;

• науково-теоретичною та методичною пiдготовкою педагогiчних кадрiв.

Зважаючи на складнiсть i багатогранність процесу виховання гуманiстично спрямованої особистостi, домінуючими принципами його організації можна визначити:

1. Визнання людини найвищою життєвою цінністю.

Неприпустимо використовувати чиєсь життя як засiб розв’язання своїх проблем. Благо iншої людини має бути метою нашої діяльності . Цей загальний принцип визначає ставлення особистостi до людей: бути завжди уважним до самопочуття, потреб, прагнень інших; проявляти миролюбність, толерантнiсть i милосердя до оточуючих; суперечки, конфлiкти вирiшувати з позиції розуму; бути великодушним i милосердним; пробачати тих, хто свiдомо або несвiдомо став причиною неприємностей; замах на життя людини вважати найбільшим злочином; бачити найвищий смисл свого життя в служiннi людям.

2. Гуманістична спрямованість.

Цей принцип передбачає ставлення педагога до вихованця як до вiдповiдального й самостiйного суб’єкта власного розвитку, стратегiю його взаємодiї з особистiстю та колективом на основi суб’єктивних вiдносин.

3. Пріоритет загальнолюдських цінностей

Цей принцип передбачає не лише розумiння, прийняття, а й реалізацiю учнями загальнолюдських цінностей. Осмислення єдності людського роду й себе як його неповторної частини, дiалог мiж рiзними культурами й народами, повага до людського життя, усвiдомлення його недоторканностi є основними його положеннями. Реалiзацiя цього принципу вiдбувається в такiй вормi буття, як усвiдомлення значення iншої людини. С.Рубінштейн казав: «Ставлення до іншої людини становить основну тканину людського життя змісту».

4. Вiра в людину, у можливість її духовного оновлення, морального піднесення.

Слідування цьому принципу передбачає позитивне сприйняття іншої людини, у ній бачать особистість, до неї підходять з «оптимістичною гіпотезою» (А.Макаренко). Орієнтація оточуючих на позитивне в людині збуджує в ній бажання стати кращою, стверджує віру у свої можливості;

5. Опора у вихованнi на внутрiшній свiт дитини, спонукання її до самовдосконалення.

Реалiзуючи цей принцип, педагог допомагає учневi побачити свої переваги та недолiки, зрозумiти свої особливостi, які риси характеру в нього розвинені, а які — нi, чим вiн може пишатися, над чим йому потрiбно попрацювати.

Проявами цього принципу є такi аспекти:

• поважливе ставлення де людської гідності оточуючих, навiть якщо ти маєш бiльший матерiальний достаток, займаєш особливе положения в товариствi однолітків; подолання байдужого ставлення до людей, бездушності, нестриманості;

• контроль за дотриманням оточуючими не лише своїх прав, а й за виконанням своїх обов’язків стосовно людей;

• критичне ставлення до своїх чеснот i недоліків, подолання крайнього егоцентризму

6. Центрування виховання на особистості

Цей принцип передбачає, що в центрi виховної системи перебуває особистiсть; спрямованiсть виховання на створення потрiбних умов для її розвитку й саморозвитку, реалізації її задатків здібностей творчого потенцiалу. Визначальним для цього принципу є визнання за iншими правами бути особистiстю.

7. Плюралiзм.

Цей принцип дає змогу будувати виховний процес з урахуванням унiкальностi кожного iндивiда, його своєрiдностi, опиратися в роботi з вихованцями на дiалог і поліфонiю мислення, прийняття нестандартних рiшень, висловлення полярних точок зору. Реалiзацiя цього принципу в повсякденному життi школи дає змогу учням набути потрiбного досвiду й умiння жити у свiтi плюралiзму й взаєморозумiння, вирiшувати мiжлюдськi конфлiкти, не застосовуючи насилля, мирним шляхом. Ключовим для цього принципу с визнання за людьми права бути не схожими на iнших, права на повагу своїх переконань, свiтосприймань, моральних, релiгiйних, культурних та iнших традицiй.

8. Альтруїзм, що диктує спiвчуття до iнших людей.

Цей принцип має на увазi безкорисне служiння суспiльству, умiння благо iншої людини ставити вище вiд власного.

У виховному процесi визначаються такi прiоритети:

• винесення на перше мiсце смислу людського життя, цiни особистостi й iндивiдуальностi;

• формування цiнностi ставлення до людини та її житгя, усвiдомлення її недоторканостi;

• формування орiнтацiї на людську змiну реальностi, а не на речовi, об’єктивнi її параметри;

• залучення учнiв до системи культурних цiнностей як загальнолюдських, так i свого народу;

• навчання школярiв життю у свiтi плюралiзму й терпимостi, поваги прав i свобод кожної людини;

• розвиток здатностi до симпатiї, спiвчуття та спiвпереживання;

• розвиток iндивiдуальностi учнiв на основi виявлення та реалiзацi їнiх природних задаткiв i творчого потенцiалу;

• формування потреби в самопiзнаннi та саморегуляцiї поведiнки;

• розвиток почуття власної та нацiональної гiдностi, самоповаги, здатностi до рефлексiї;

• формування досвiду гуманних вiдносин на основi засвоєння та реалiзацiї в повсякденному житгi етичних норм i гуманiстичної моралi (гуманнiсть, милосердя, чеснiсть, правдивiсть, справедливiсть, повага до людськї гiдностi, благородство i великодушнiсть, совiсть, поряднiсть, почуття провини i каяття, терпимiсть, взаєморозумiння, стiйкiсть i мужнiсть);

• формування культури спiлкування, вiдповiдальнiсть за благополуччя своєї країни та эбереження цивiлiзацiї;

• боротьба за гармонiзацiю вiдносин людини i протидiя злу та жорстокостi, садизму, рiзним угрупуванням;

• формування психофiзичного здоров‘я особистостi.

Оновлення парадигми змiсту виховання, побудова його на гуманістичнiй основi спонукає переглянути й переоцiнити всi компоненти педагогiчного процесу у свiтлi людинотворчої функцiї вчителя, класного керiвника. Побудова виховного процесу здiйснюсться на основi поваги до особистостi дитини, довiри до неї, прийнятгя її особистих цiлей, запитiв, iнтересiв; створення сприятливих умов для розкриття й розвитку здiбностей i обдарувань вихованця, його повноцiнного життя в школi, для самовизначення.

Модифiкуючи змiст виховання, ми прагнули вiдобразити в ньому в доступнiй формi вiтчизняну й свiтову фiлософську та загальнокультурну спадщину, етичнi концепцiї тощо.

Реалiзацiя змiсту гуманiстичного виховання відбувалася шляхом:

• формування вiдносин спiвробiтництва, партнерства вихователiв i вихованцiв;

• виховання в учасникiв виховного процесу морально-емоцiйної культури взаємин;

• формування емоцiйно-цiннiсного досвiду на основi органiзацiї цiннiсно-орiїнтацiйної дiяльностi учнiв;

• виховання гуманної особистостi: щирої, людяної, доброзичливої, милосердної, iз розвинутим почуттям власної гiдностi й поваги до гiдностi iншої людини.

Здiйснюючи процес виховання гуманiстично спрямованої особистостi, класним керiвникам рекомендується використовувати традиційні методи виховання (формування суспiльної свiдомостi, стимулювання, самовиховання, сугестiї, iнформацiї, товариської виховної турботи): товариського спонукання, переконання, привчання (за І. Івановим), а також нетрадиційні, побудованi на принципах народної педагогiки (див. схему 5).

Становленню громадянина-гуманiста сприяє використання класними керiвниками методiв системного та принагiдного навчання цiнностей (за О. Вишневським), що передбачає застосувания таких прийомiв:

• первинне застосування iнформацiї — через пояснення, розповiдi до запам’ятовування, пригадування, вiдтворення;

• пояснення й керована дискусiя — ускладнюють рiвень осмисления й переносять сутнiсть цiннiсних формул на конкретнi життевi ситуацiї; на цьому етапi виявляються першi спроби вихованця поставити себе на мiсце iншої людини, асоцiювати себе з лiтературними чи iсторичними героями;

• рольова гра — передбачас введения учня в певну соцiальцу роль i пропозицiю розв’язати конкретну моральну проблему.

Принагідне навчання цінностей в тому, що вони подаютъся не в «чистому» виглядi, а в контексті змісту гуманістичних занять, у живих людських стосунках, тобто в реальному житті.

Учителі також використовуютъ у вихованнi нові заходи:

• людинознавчий, завдяки якому учнi глибше розумiють багатогранний внутрiшній світ людини, закономiрностi й особливостi її теоретичної та практичної діяльності;

• народознавчий, що забезпечує глибоке й усебiчне засвоєння учнями всього історико-культурного розвитку рiдного народу та iнщих народів, що проживають в Українi; цей пiдхiд утверджу ідею поєднання національного та загальнолюдського, гармонiзацiю сiмейно-шкiльного виховання;

• системний, що забезпечус єднiсть, взаємозв’язок i взамозалежнiсть основних понять педагогiчного процесу та їх реалiзацiю в єдностi;

• особистiсно-гуманiстичний, що забезпечує створення умов для всебiчного впливу на учня, передбачає глибоке знання педагогом душi вихованця, рiвня сформованостi якостей, характеру, свiтогляду, сприяє розвитку особистостi.

Головна методологiчна позицiя педагога полягає в тому, що в центр уваги ставиться цiлiсна особистiсть, яка прагле до реалiзацiї своїх можливостей (самоактуалiзацiї), відкрита до сприймання нового досвiду здатна на свiдомий i вiдповiдальний вибiр у рiзноманiтних життєвих ситуаціях.

Основні сходинки виховання гуманістично спрямованої особистості подані в схемi 6.

 

Увага акцентується на формуваннi моральних рис осо6истостi. Процес формування рис гуманiстично спрямованої особистостi в позаурочний час здiйснюється так, як показано в схемi 7

 

Щоб забезпечити цiлiсний пiдхiд до виховання, педагогами навчального закладу розроблена й апробується цільова творча програма розвитку гуманістично спрямованої особистості. Виходячи зi структури особистостi, було видiлено такi розділи:

• Я— особистiсть;

• «Я i Україна»;

• «Я i Природа»;

• «Я i Ми»;

• «Я. Земля. Всесвiт».

Приєднані документи:

Упровадження інноваційних технологій
Дата публікації: 22:10 17.09.2017