Науково-методична діяльність | Як виховувати успішних дітей
Як виховувати успішних дітей

Упевненiсть у собi, оптимiзм, працьовитiсть (тобто любов до працi), поява розвинених потреб, схильнiсть досягати всього за рахунок себе, упевненiсть, що життя має глибокий сенс. Усi цi якостi є невiд’ємною частиною людини, яку можна назвати улюбленцем життя. Це людина, яка любить життя, почуває потяг до процесу життя та реалiзується в усiх його сферах. Вона здатна дивуватися й бiльш охоче переживає щось нове, нiж шукає притулку у звичному.

Життєвi пригоди для неї бiльша цiннiсть, нiж безпека. Її установка на життя функцiональна, а не механiстична. Вона бачить цiле, а не тiльки його частину, вона бачить структуру, а не окремi її елементи. Вона хоче формувати й впливати за допомогою любовi, розуму й прикладу. Вона радiє життю й усiм його проявам бiльше, нiж збуджуючим засобам.

Для того щоб дитина стала такою, вона повинна довiряти свiту, а це значною мiрою залежить вiд обставин її зачаття, того, як проходила вагiтнiсть, пологи й перший рiк життя немовляти. Крiм того, дуже важливi життєвi установки людини, її ставлення до проблем, якi ставитиме життя. Якщо вона вийде у свiт iз базовою довiрою i буде дiяти на основi адекватних уявлень, вона обов’язково залишиться щасливчиком та оптимiстом. Буде жити в злагодi iз собою й оточенням. Саме тому батькам потрiбно сформувати в дитини низку програм, щоб пiдтримати в неї такi життєлюбнi установки.

1. Не все, за що візьмешся, у тебе відразу вийде.

Це пов’язане з незнанням людиною об’єктивних законів, якi керують суспiльством i свiтом. Або з невмiнням на практичному рiвнi справлятися iз завданнями, якi ставить життя. І тому треба сприймати всi невдачi не як катастрофи, а як уроки, якi треба засвоїти, завдання, якi треба вирiшити, щоб бiльш гармонiйно вписатися в цей свiт. І щоб досягти бажаного, треба просто завзято вчитися.

2. Усі люди помиляються, ніхто не прийшов у цей світ ідеально пристосованим

Усе знати, вмiти, у всьому домагатися успiху, бути в усiх вiдношеннях компетентним, адекватним i розумним ще жоднiй людинi на планетi Земля не вдалося. Якщо людина прагнутиме досягти цього, вона назавжди залишиться незадоволеною. У помилках немає нiчого страшного. Потрiбно просто зробити висновки!

3. Ти гарний, ти маєш право любити себе

Для бiльшостi з нас ця теза не потребує доказiв. Але дитинi таку думку треба завзято насаджувати, щоб вона ввiйшла в неї на дуже глибокому рiвнi (пiдсвiдомостi). Тодi дитина, ставши дорослою, буде любити себе незалежно вiд думки iнших.

4. Ти маєш право бути собою, робити бажане й зовсім не зобов’язаний піклуватися про те , щоб ці дії були привабливі для інших

Неможливо подобатися всiм. «На чужий роток не накинеш платок» — що б людина не робила, її однаково будуть засуджувати. Зрозумiло, як розумна iстота, будь-яка людина розумiє, що залежить вiд iнших i її дії не повиннi заважати iншим. Якщо ця вимога виконується, то кожна людина має право дiяти так, як їй заманеться.

5. Немає абсолютних моральних догм.

Якщо людина вважає, що є непорушнi принципи, вiд яких не можна нiколи й нiзащо вiдмовлятися, це правильний шлях до того, щоб «зламатися під вiтрами дійсності». Мораль є iдеологiєю, за допомогою якої регулюються взаємини між людьми. Змiнилися люди, змiнилися вiдносини — змiнюється мораль. Тому немає вчинкiв, порочних за своєю суттю. Є поведiнка людей — адекватна або ж неадекватна тiй реальностi, в якiй вони живуть та в якiй збираються жити. Якщо ж людина вважає, що є вчинки порочнi й поганi за своєю природою, i людей, що їх зробипи, треба суворо карати, вона власноруч поставить мiж собою й iншими людьми непереборну стiну, за якою й помре в повнiй iзоляції.

Мрiяти — поетичний спосiб не думати.

Адрiан Декурсель

6. Ти маєш право боятися, страхи потрібні для збереження життя

Ми не все знаємо й не все вмiємо, тi чи iншi обставини навколишнього свiту можуть нас лякати або ж викликати побоювання. Це нормально. Якщо людина, стикаючись iз подiбною ситуацiєю, збирає iнформацiю й зi знанням справи береться за її вирiшення так, щоб максимально убезпечити себе вiд неприємностей, то ймовiрнiсть того, що вона впорається, рiзко зростає. Якщо ж вона вважає, що єдина й можлива реакцiя в цьому випадку — бути напоготовi, то й не вистачить жодних запасiв адреналiну. Страх уб’є й швидше й ефективнiше, нiж те, чого вона боїться.

7. Якщо з тобою трапляються неприємності, то переважно вони є найближчими або ж більш віддаленими наслідками твоїх учинків

Усi лиха, якi трапляються з людиною,— результат й неадекватних дiй. Якщо вона буде ставитися до них так, то, подолавши їх, буде рости й розвиватися. Але якщо буде вважати, що бiди нав’язанi ззовнi — обставинами або ж людьми,— назавжди залишиться залежною вiд них.

8. Умій нести відповідальність.

Вiдповiдальнiсть — якiсть, вкрай необхiдна, якщо людина хоче жити в суспiльствi й щось iз себе представляти в ньому. Якщо вона буде уникати вiдповiдальностi, стане нiколи й нiкому не потрiбною.

9. Наданий тобі набір здібностей цілком достатній для досягнення успіху в житті.

І не треба прагнути до знаходження надмiрних здiбностей i можливостей. Треба повною мiрою розвити свiй потенцiал, щоб реалiзуватися унiкальною особистiстю.

10. Змiнити поведінку інших людей практично неможливо.

Якщо людина вважає, що й благополуччя залежить вiд iнших i їх треба самому змiнити, щоб протидiяти їхньому поганому впливу, вона досягне саме того, чого боялася. Така людина не дiзнається, що таке спокiй, тому що люди будуть їй вiдповiдати тим же.

11. Щастя неможливе, якщо ти пасивно пливеш за течією й нічого не робиш

Якщо людина вважає, що це можливо, то до столiтньої летаргії це її обов’язково приведе. І її щастя, якщо протягом цього часу до неї прийде Прекрасний принц i дасть стусана. Таке ставлення до життєвих проблем необхiдно виховувати в рiзнi моменти життя дитини. Робити це слiд поступово й ненав’язливо. І через якийсь час ви побачите, що вони у вашої дитини прекрасно працюють. Тому добре подумайте — як ви будете їх насаджувати у своїх дiтей. Пам’ятайте, що ефективнiсть вашого впровадження цих принципiв (власне, ваше виховання) iстотно визначатиметься вашим особистим прикладом i безумовною любов’ю.

Батькiвська любов, природно, має виявлятися не тiльки в словах, а й у реальних дiях, реальнiй позитивнiй атмосферi, створенiй навколо дитини. Результатом стане формування впевненої людини. Дитина має знати: допомога прийде завжди, батьки поруч, вони люблять i допоможуть.

Мрiї — не вiдхiд вiд дiйсностi, а засiб наблизитися до неї.

Вiльям Сомерсет Моем

Зрозумiло, не завжди дитина робитиме те, чого ви вiд неї захочете. Але якщо ви будете терпимими до й неминучих помилок, терпляче допомататимете переборювати їх, то й вона сама, ставши дорослою, буде терпимою.

Якщо ви спiвчували тодi, коли вона переживала невдачi, вона сама стане великодушною

Зловтiшаються над iншими звичайно тi, над невдачами яких у дитинствi смiялися. І тому вони, коли бачать людину, якiй не поталанило, радiють, що не вони однi такi поганi.

Якщо дитина почуває. що ви їй довiряєте, то вона виростає відповідальною, буде вiрити в себе й iнших. Якщо за свої досягнення завжди чує похвалу вiд вас, вона буде вам вдячна. І, коли виросте, теж буде вдячною людиною.

Якщо вона вiдчуває, що в бiльшостi випадкiв ви схвалюєте її вчинки, то буде впевнена, що вона гарна, її люблять. І тому в майбутньому буде любити себе не залежно вiд того, що будуть говорити про неї iншi люди.

Якщо ви будете визнавати її досягнення, будете їм щиро радiти, у своєму дорослому життi вона iз задоволенням буде ставити собi все новi й новi цiлi й обов’язково їх досягне. Адже вона знає, що в неї вже багато разiв виходило те, за що вона бралась. І тому зараз немає жодних сумнiвiв, що в неї знову все буде гаразд. Якщо людина не сумнiвається в отриманнi результатiв своєї дiяльностi, то вона майже завжди досягає своєї мети. Якщо ж зазнає невдачi, то для такої людини це не привiд для самозвинувачень.

А тепер розглянемо практичнi поради, якi дозволять вашим дiтям бути (залишатися) оптимiстами й радiти життю.

Фантазiя є ще однiсю творчою здатнiстю нашої психiки.

Альфред Адлер

Не підганяйте, а дійте

Ви знаєте, що кожний з батькiв у середньому щодня висуває своїм дiтям понад 2000 беззаперечних вимог? Що це за беззаперечнi вимоги? Це вимоги, що вимагають негайного виконання. Звучать вони приблизно так: «Вставай. Час до школи. Одягнися. Поснiдай. Прибери за собою посуд. Почисти зуби. Причеши волосся. Нагодуй собаку. Не забудь зробити уроки. Забери свої туфлi. Збери iграшки. Вимкни телевiзор. Накрий на стiл. Зроби уроки...». Як же тут не «оглухнути» вiд нескiнченного потоку вказiвок?! Нашi вимоги можуть бути висловленi ще й у такому категоричному тонi: «Зараз же зроби це, а то гiрше буде!»

День у день тi самi вимоги залишають занадто мало можливостей для здiйснення самостiйних учинкiв, дiй, активностi дитини. Якщо ви все-таки висуваете якусь вимогу дитинi, робiть це, уникаючи нотацiй i невдоволення iз приводу того, що вона колись зробила або не зробила.

Красива брехня? Увага! Це вже творчiсть.

Станiслав Єжи Лец

ПЕРЕБОРIТЬ НЕГАТИВНУ СТАТИСТИКУ

За середньостатистичними даними, дитина одержує в день тiльки 12,5 хвилин на спiлкування з батьками. Та цього часу 8,5 хвилин батьки вiдводять на рiзного роду наставляння, зауваження й суперечки зi своїми нащадками. На довiрче дружнє спiлкування залишається лише 4 хвилини на день! До речi, у середньому дитина одержує щодня 432 негативнi зауваження й лише 32 позитивних.

Жахаючi статистичні данi, чи не так? Важко в цiй ситуацiї дитинi не зневiритися в собi, своїх силах, щасливому майбутньому. Але ж вам так хочеться, щоб ваш малюк був щасливим? Тодi придiлiть своїй дитинi бiльше часу та замiнiть «негатив» на «позитив».

НЕ ВIШАЙТЕ НА ДИТИНУ «ЯРЛИКИ»

Деякi ярлики, якi навiшують на дитину оточуючi, а iнодi й самi батьки, можуть приклеїтися до них назавжди: «вiн безглуздий»; «вiн кращий за всiх»; «вiн боягуз»; «вона генiальна»; «вiн вiдстав у розвитку»; «вона нiчого нiколи не бачить»; «вiн важкий підлiток»; «вона гарненька».

Ярлики приклеюються до дiтей, заганяють їх у жорсткi стереотипи, подолати якi потiм надзвичайно важко. Вони спотворюють їхне уявлення про себе та свої потенцiйнi здiбностi. Дiти стають такими, якими вони себе вважають на пiдставi того, що думаєте про них ви. Ярлики можуть стати зручною вiдмовкою як для вашої дитини, так i для вас самих.

НЕ НАВ’ЯЗУЙТЕ СВОЮ ДУМКУ ДIТЯМ

Задумайтеся над тим, що ми iнодi говоримо своїм дiтям: «не будь таким дурним!»; «поводься тихо»; «сиди смирно» «чому ти не можеш бути таким, як твоя сестра?»; «перестань плакати!»; «як тобi не соромно!»; «вiд тебе стiльки шуму!»; «з тобою саме лихо!»; «ти думаеш тiльки про себе!»; «ти такий же, як твiй батько»; «не сумуй!».

Ми гаємо час, говорячи дітям, щоб вони не були такими, якi, як нам здається, вони є. Бiльше того, вимагаємо, щоб вони стали такими, якими ми хочемо їх бачити. Часто це закiнчується тим, що, ставши дорослими, вони, як i колись, продовжують займатися справою, що їх абсолютно не надихає. Багато дорослих усе життя мрiють позбутися безрадiсної роботи, що вони колись обрали з волi батькiв. Тому з повагою ставтеся до думки ваших дiтей. Єднiсть i згуртованiсть не можуть виникнути на основi одноманітностi думок.

ЧАСТIШЕ НАГАДУЙТЕ ДИТИНI, ЩО ВОНА ВIДIГРАЄ ВЕЛИКУ РОЛЬ У ВАШОМУ ЖИТТI.

Дитинi певною мiрою зручно почувати себе «малюком», вiд якого нiщо не залежить у навколишньому свiтi. Це особливо притаманно пiдлiткам. Вони схильнi вважати, що дорослi надiленi майже необмеженою владою, а думки, почуття й учинки пiдлiткiв не мають для них жодного значення. Тому частiше нагадуйте дiтям, що вони вiдiграють iстотну роль у вашому життi. Наприклад: «Ти знаєш, я так вдячна, що ти дав менi пораду з приводу своєї молодшої сестри. Це виявилося дуже корисно. Я спробував зробити так, як ти запропонував: не поводитися з нею, як iз малолiтньою дитиною,— i знаєш, вона стала набагато слухнянiшою та самостiйнiшою».

Конфлiкт i його подолання — це фундаментальнi елементи творчостi.

Меланi Кляйн

ЗМIЦНЮЙТЕ ДИТЯЧУ ВIРУ В МРIЮ

Довiдайтеся, якими є заповiтнi бажання вашої дитини, і пiдтримайте її в їхньому здiйсненнi. Допомагаючи дiтям втiлювати бажане, ви привчаєте їх до думки, що мрiї здiйснюються. Це дає їм вiдчуття повноти життя. Якщо ми вiдмовляємося вiд своїх мрiй i надiй, життя стає сiрим і дещо безглуздим.

Зробiть усе, щоб допомогти дитинi здiйснити свої заповiтнi бажання. Існуе безлiч справ, за допомогою яких ви зможете змiцнити вiру дiтей у здiйснення їхньої мрїї.

ЧАСТIШЕ ВЛАШТОВУЙТЕ «СВЯТА НАТХНЕННЯ»

«Свято натхнення» можна влаштувати за обiднiм столом, на сiмейному святi, де завгодно, у будь-якому місцi, у будь-який час. Це прекасна можливiсть зосередитися на тому, що ми любимо одне одного, а не на тому, що нам не подобається у вчинках близьких людей. для цього в iмпровiзоване коло помiщають кого-небудь 31 членiв родини. Взявшись iз ним за руки, кожний по черзi говорить йому: «Ялюблю в тобi. ..». Коли всi закiнчать, «винуватець урочистостей» сам висловлюється з приводу того, що йому подобається в собi, а потiм обирає наступного члена родини, запрошуючи його в середину сiмейного кола. І так далi... Повірте, ви будете просто враженi атмосферою духовно близькостi, що виникає на «святах натхнення».

ДIЙТЕ ТАК, НАЧЕБТО ВАША ДИТИНА МОЖЕ ВПОРАТИСЯ САМОСТIЙНО

Часто нам буває простiше зробити що-небудь за свою дитину, тому що, правду кажучи, ми вмiємо робити все набагато швидше й рацiональнiше. Але, тим самим ми позбавляємо її можливостi пiзнавати життя на власному досвiдi. Якщо ваша дитина намагається надягти черевики й говорить вам: «Я не вмiю», а ви знаете, що ранiше вона могла зробити це сама, посмiхнiться й вийдiть iз кiмнати. У жодному разi не просiть її та не стiйте в неї «над ду- шею». Таким чином ви дасте дитинi вiдчуття, що в не вiрять, а це почуття здатне пiдштовхнути й до здiйснення таких учинкiв, якi вона вважала непосильними для себе.

Переконаєтеся, що у вашої дитини є певнi обов’язки i вона робить свiй внесок у сiмейні справи.

Один iз чудових способiв допомогги дитинi вiдчути свою значущiсть — дати їй якнайбiльше можливостей принести користь усiй родинi. Нехай дитина знає, наскiльки важливим є її особистий внесок у сiмейнi справи.

УНИКАЙТЕ ГОВОРИТИ ДИТИНI «НЕ МОЖНА»

Ми дуже часто говоримо дiтям «не можна» i рiдко — «можна». Вiд цього не стає краще нi нашим дiтям, нi нам самим. Занадто часто ми вимовляємо «не можна» iз приводу того, що насправдi не дуже й важливо. Тому краще запитайте себе: «Що для мене важливіше: дозволити дитинi пiзнати незвiдане або зберегги в домi порядок?» Замiсть того, щоб говорити: «Не можна малювати на стiнах»,— скажiть: «Стiни — не для того, щоб на них малювали. Ось тобi папiр».

ПIДКРЕСЛЮЙТЕ ОСОБИСТI ЗАСЛУГИ ДIТЕЙ БЕЗ ПОРIВНЯННЯ ІЗ ЗАСЛУГАМИ IНШИХ

Привчайте дитину ставити перед собою власну мету й робити все, вiд неї залежне, щоб досягнути її. Запитуйте й приблизно так: «Чи все ти зробив, що вiд тебе залежало?», а не так: «Ти це зробив краще, нiж iншi?». Коли заслуги вашої дитини не порiвнюються iз заслугами когось ще, вона набагато охочiше робить усе вiд неї залежне. Це також допоможе позбавити розчарування у випадку, якщо хтось виявиться кращим. А такий завжди знайдеться. Нехай ваша дитина отримує задоволення вiд того, що вона робить сама, а не вiд того, у чому вона може перевершити iншого.

НЕНАВ’ЯЗЛИВО ДОПОМОЖІТЬ ДИТИНI САМОСТIЙНО ВИКОНАТИ ЗАВДАННЯ

Замiсть того щоб говорити дитинi: «дозволь менi це зробити»,— краще навчiть її за допомогою навiдних запитань помiркувати над тим, як можна самостiйно досягнути успiху в тiй або iншiй справi. Наприклад: «Я помiтив, як минулого разу ти робив i в тебе досить добре все вийшло. Як ти думаєш, мабуть, i цього разу в тебе це вийде?»

ЗАОХОЧУЙТЕ САМ УЧИНОК,

НЕ РОЗХВАЛЮЮЧИ ТОГО, ХТО ЙОГО РОБИТЬ

Розхвалюючи дитину, ви несвiдомо робите її залежною вiд заохочень. У неї може виникнути вiдчуття, що будь-який її вчинок неодмiнно повинен одержувати схвалення. І навпаки, ваше добре, пiдбадьорююче слово, що стосується самого вчинку, змушує дитину зосередитися на тому, що вона вiдчуває сама з цього приводу (внутрiшнiй фактор заохочення).

Використовуйте такi фрази: «Схоже, ти отримав задоволення, малюючи цю картину», а не такi: «Ти гарний хлопчик».

Цей виховний прийом допомагає дитинi вiдчути свою значущiсть, упевненiсть у своїх силах i спроможнiсть творити.

ПIДКРЕСЛЮЙТЕ ОСОБИСТУ ЗАЦIКАВЛЕНIСТЬ

ДИТИНИ В ЇЇ ВЧИНКАХ

Коли ви хочете заохотити дитину за те, що вона вже зробила, найкраще робити це так, щоб пiдкреслити й особисту зацiкавленiсть у цьому вчинку. Наприклад, якщо ваша дочка отримує в школi гарнi оцiнки, скажiть: «Схоже, що вчитися тобi приємно» або «Мабуть, твоє навчання йде тобi на користь». Такi слова набагато ефективнiшi, нiж фрази на кшталт: «Я впевнена, що з такими оцiнками ти перевершуеш усiх учнiв у класi», або «Ти в мене така розумниця», або «Я по-справжньому пишаюся тобою».

Якщо вам не вдасться розбудити в дитинi особисту зацiкавленiсть у своїх дiях, то згодом єдиним стимулом для того, щоб щось робити, для неї може стати заохочення оточуючих, тобто зовнiшнiй фактор.

ЗНАХОДЬТЕ НАЙМЕНШИЙ ПРИВIД ДЛЯ ЗАОХОЧЕННЯ

Часто коли ми буваємо сердитi або дитина «виводить нас iз себе», дуже непросто пiдiбрати потрiбне слово, здатне змiнити ситуацiю й надихнути дитину. І тому ми або мовчимо «зчепивши зуби», або кричимо та караємо її. А це, як правило, тiльки погiршує ситуацiю. Що робити?

Краще заспокоїти дитину, нагадавши їй про її колишнi успiхи, про події, якi були радісними для неї. Якщо ж ви будете вишукувати в її вчинках тiльки недолiки i зосереджуватися на них, то в неї може згаснути будь-яке бажання що-небудь робити.

СКОРИСТАЙТЕСЯ СВОЇМИ НЕДОЛIКАМИ

Дiти вiдчувають себе карликами у свiтi всемогутнiх велетнiв. Вони схильнi переоцiнювати здатностi батькiв (малюки взагалi вважають свох батькiв еталоном у всьому) i недооцiнювати власну значимiсть. Щоб нейтралiзувати такi вiдчуття; не потрiбно боятися говорити з ними про вашi власнi помилки й невдачi, намагаючись додати розмовi в цiлому позитивний акцент.

Розмовляючи з дитиною про свої труднощi й про те, як ви з ними справляєтеся, ви даєте їй зрозумiти, як важливо дiлитися власними проблемами, щоб додати їх спiльними зусиллями рiдних i близьких. Поступово й дiти виробляють у собi вмiння говорити правду, без остраху здатися недосконалими.

Вiдсутнiсть мірї губить народ.

Джон Кеннедi

ПОМИЛЯТИСЯ — ЗНАЧИТЬ ПIЗНАВАТИ ЖИТТЯ

Коли ваша дитина помиляється, уникайте робити їй зауваження, бо це змусить її згодом приховувати свої помилки, обманювати й побоюватися ризикувати.

Батькам властиво оберiгати дiтей вiд помилок. Коли вони все ж таки помиляються, часто дорiкаємо або самi намагаємося вирiшити проблеми. Інодi навiть жалiємо дитину i починаемо її втiшати: «Усе нормально, мама сама все влагодить». Так ми не навчимо дитину вiдповiдати за свої помилки. Помилки вiдiграють iстотну роль у пiзнаннi свiту i є невiд’ємною частиною самого життя. Не помиляється тiльки той, хто нiчото не робить.

ПЕРЕСТАНЬТЕ ВIДНІМАТИ В ДИТИНИ — ЇЇ САМОСТІЙНIСТЬ

Надмiрна опiка може тiльки зашкодити дитинi. Усi ми любимо своїх дiтей i не хочемо бачити їхнi страждання. Але, вiдгороджуючи їх вiд справ, ми робимо їм ведмежу послугу.

Незважаючи на те, що такi акти милосердя благотворно впливають на наше почуття власної значимостi, вони заважають дiтям пристосуватися до реального життя. Надмiрна опiка закладає у свiдомiсть дитини iнформацiю про те, що навколишнє життя повне небезпек i що дитина має потребу в людинi, здатнiй захистити, взяти пiд своє крило. Нашi дiти стають старшими, i з роками знайти таку людину буває усе важче й важче. Ви коли-небудь бачили, як вилуплюється з яйця пташеня? Йому в буквальному сенсi доводиться «повнiстю викладатися», щоб пробити шкарлупу й вийти з неї. Так i хочеться допомогти йому вибратися. А чи знаете ви, що якщо розкриете шкарлупу за нього, то пташеня загине? Те саме вiдбувається й з метеликом, який щосили намагається вийти з кокона. Боротьба дає цим створiнням додатковi сили для того, щоб здiйснити своє право ввiйти в життя.

ПОЗБАВТЕ ДИТИНУ ВІД ПРИНИЖЕНЬ

Часом, коли батьки вiдчувають, що їхнi зусилля пiдкорити собi дитину нi до чого не призводять, вони вдаються до авторитарних методiв впливу, що зменщує почуття власної гiдностi дитини.

Принизивши, ми, скорiше за все, отримаємо, що хотiли, але це буде тiльки тимчасове явище. Побiчнi ефекти приниження — невпевненiсть у собi, бажання помститися й недовiра до нас. Вони виявляються особливо сильно, коли ми принижуемо дiтей у присутностi їхнiх друзiв.

Будьте обережнi у використаннi таких слiв, як «завжди» i «нiколи». Вони є перебiльшеними та ґрунтовно псують нашi взаємини з дiтьми.

НЕ КВАПТЕСЯ

Одвiчвий педагогiчний грiх: чекаємо все й одразу. Вимагаємо негайної вiддачi, iнодi не одержуємо, але при цьому не уявляємо, скiльки втратили. Нам потрiбно, щоб дитина вчилася сьогоднi добре, ми змушуємо — вона вчиться, але стає «зубрилою» i ненавидить навчання, а може, i... нас.

Найбiльша помилка при вихованнi — це надмiрна квапливiсть.

Жан Жак Руссо

Тому, шановнi батьки, пам’ятайте: найважливiшими складовими виховання е терпiння i час.

ОПИРАЙТЕСЯ НА ПОЗИТИВНЕ

Ми дуже принциповi й недодiкiв не терпимо. Зосереджуємося на них, не розумiючи, що губимо дiтей, виховуючи брехунiв, хулiганiв, злодiїв.

Дитина, та й будь-яка людина, не може витримати думки про те, що в нiй все погано до останньої риси, вона вiдчуває, що це справдi не так, i тому осудливi слова на її адресу просто не сприймаються.

Однак ми скупi на похвалу, ми «чеснi», ми боїмося добрим словом зiпсувати дитину, ми засмученi життєвими неприємностями, дитина дратує нас своїм невмiнням, капризами тощо. І пiшли холодні погляди, зауваження, смикання, лайка. Усi проблеми з дитиною виникають там, де вихователевi не вистачае доброго слова.

Ми вибудовуємо монблани теорiй, методик, щоб приховати цi недолiки. Тому поступово вилучайте з репертуару своїх виховних засобiв погляд косий, пiдозрiлий, важкий. Залишайте погляд добрий, лагiдний, розумiючий, пiдбадьорливий. А для покарання? Здивований погляд: «Я знаю, що ти чудовий хлопець. Як же ти мiг таке зробити?!».

Заборонимо ж собi сваритися з дитиною хоч на тиждень i, якщо вистачить витримки, ми з подивом побачимо, наскiльки м’якшою, добрiшою, слухнянiшою та веселiшою вона стала. Це здається дивом, але дива немає — просто ми на тиждень зiйшли з помилкового шляху виховання!

Необхiдно знаходити найменший привiд для заохочення. Але часто, коли ми буваємо сердитими або дитина «виводить нас iз себе», дуже непросто пiдiбрати потрiбне слово, здатне змiнити ситуацiю й надихнути дитину. Інодi ми змушенi буквально «вiдкопувати» навiть «найнезначнiшу малiсть».

Отже, у вихованнi зробiть опору на позитивне, теплий погляд, добре слово — i дитина обов’язково стане кращою.

Уява важливiша, нiж знання.

Альберт Ейнштейн

ВИХОВУЙТЕ СПIЛКУВАННЯМ

Дiєслово «виховувати» поєднуе в собi три рiзнi дiї: керувати, вчити, спiлкуватися.

Ми маємо керувати дiтьми, поки вони маленькi, вчити їх, але досить часто цим i обмежуємося, залишаючи осторонь найважливiшу педагогiчну дiю — спiлкування. І можна зрозумiти, чому ми схильнi вiдхиляти спiлкування,— воно несумiсне з керуванням i навчанням.

Спiлкування вимагає рiвноправ’я та взаємоповаги. Спiлкування — здатнiсть перейматися почуттями iншого.

Мить спiлкування для виховання значить бiльше, нiж години повчань.

Головна думка пiд час спiлкування: дитина — рiвна нам людина. Так просто. Але визнання цiєї рiвностi перевертае душу дорослої людини та робить щасливими дiтей. Чудово!

ВИХОВУЙТЕ ЛЮБОВ’Ю

Усе виховання тримається на одному словi — люби. Потреба в любовi є однiєю з фундаментальних людських потреб. Її задоволення — необхiдна умова нормального розвитку дитини.

Щоразу, коли ми караємо, погрожуємо, звинувачуємо, придушуючи в собi нашу любов, ми викликаємо в дiтей почуття страху. Страх руйнує особистiсть i змушує дiтей вiдчувати свою неповноцiннiсть. Нам, дорослим, довелось достатньою мірою випробувати це почуття на власному досвiдi, щоб уявити, яким руйнiвним воно може бути. Дiтям необхiдно вiдчувати нашу любов без будь-яких умовностей, вони мають знати, що їм не треба спецiально робити що-небудь, щоб їi заслужити. Однак досить часто вiд батькiв можна почути звертання: «Якщо не будеш хорошим хлопчиком, не буду тебе любити» або «Не очiкуй вiд мене нiчого доброго, поки не перестанеш... (лiнуватися, бешкетувати) i не почнеш... (добре вчитися, допомагати по господарству, слухатися)».

Давайте прислухаємося до цих висловлювань. Дитинi повiдомляють, що їi люблять (або будуть любити), «тiльки якщо...». Якi ж причини заважають батькам безумовно любити, сприймати дитину й показувати це їй?

Багато хто з нас, навiть уже ставши дорослим, за старою звичкою намагається бути улюбленцем завдяки певним вчинкам. Давайте поставимо собi запитання: «Чи все я роблю для того, щоб вчинками мосї дитини керувала любов, а не страх?» Страх може стати причиною того, що дiти будуть уникати вiдповiдальностi та проявiв iнiцiативи, усе частiше й частiше вдаючись до неправди й обвинувачення iнших. Дiти можуть реагувати на страх двома способами: наступом або вiдступом. Вони або стають упертими i не пiддаються або, навпаки, забиваються в кут. Страх породжує ворожiсть, вiдособленiсть, невпевненiсть. А за допомогою безумовної любовi ми вручаємо нашим дiтям один iз найкоштовнiших подарункiв умiння зберегти в собi вiру в життя.

КАЯТТЯ БАТЬКА

Послухай, синку. Я вимовляю цi слова в той час, коли ти спиш; твоя маленька рука пiдкладена під щiчку; а кучеряве бiляве волосся злиплося на вологому чолi. Я один прокрався у твою кiмнату.

Кiлька хвилин тому, коли я сидiв у бiблiотецi i читав газету, на мене нахлинула важка хвиля каяття. Я прийшов до твого лiжечка з визнанням своєї пронини.

Ось про що я думав, синку. Я зiрвав на тобi свiй поганий настрiй. Я вилаяв тебе, коли ти вдягався, тому що ти витирався мокрим рушником. Я вилаяв тебе за те, що ти не почистив черевики. Я сердито закричав на тебе, коли ти кинув щось зi свого одягу на пiдлогу. За снiданком я теж до тебе причепився. Ти пролив чай. Ти жадiбно ковтав їжу. Ти поклав лiктi на стiл. А потiм, коли ти вiдправився погратись, а я квапився на потяг, ти обернувся, помахав менi рукою i крикнув: до побачення, тату!»

Я ж насупив брови i сказав: «Розправ плечi!»...

(Л. Лорисд)

ВИХОВУЙТЕ СПIВПРАЦЕЮ

Виховання — спiвпраця з дитиною. Педагогiка — наука про мистецтво спiвпрацi. Спiвпрацювати з людьми — значить поважати їх, цiнувати, вмiти поступитися своїми бажаннями, мати потребу в них i бути їм потрiбним.

Людина, що дiйсно поважає людську особистiсть, поважає у своїй дитинi, починаючи з тiєї хвилини, коли дитина вiдчула своє «я» i вiдокремила себе вiд навколишнього свiту.

Дмитро Писарєв

А його так мало в наших взаєминах з дiтьми. Багатьом iз нас потрiбно покаятися у своїх провинах перед дiтьми i... стати iншими.

Отже, з одного боку, найпростiша педагогiка вкладається в одну фразу: «А дати йому, як треба, щоб знав!» З другого — нескiнченнi складнощi та суперечностi: «Що робити?» Вибирати треба вам, а ми вiримо, що ваш вибiр буде правильним.

Застосовуючи вищенаведенi практичнi поради, ви допомагаєте власнiй дитинi бути оптимiстом. Використовуючи їх, пам’ятайте про певнi застереження, а саме:

1. Якщо ви будете постiйно критикувати свою дитину, то вона через це навчиться засуджувати (себе й iнших людей).

2. Якщо ваша дитина буде рости у ворожiй обстановцi, то вона навчиться так само вороже ставитися до свiту. i це навчить и бути надмiрно агресивною.

З. Якщо ваша дитина виросте в атмосферi страху, вона навчиться боятися всього на свiтi.

4. Якщо ви оточите свою дитину атмосферою жалостi, вона навчиться жалiти себе, а це призведе до негативних наслiдкiв.

5. Якщо ви створите своiй дитинi атмосферу глузувань, вона може стати сором’язливою.

б. Якщо ви будете постiйно порiвнювати свою дитину з iншими дiтьми, вона навчиться заздрити.

7. Якщо ви будете постiйно соромити i вона навчиться завжди почуватися винною.

Отже, шановнi батьки, подумайте гарненько, якими ви хочете бачити своїх дiтей. Ми сподiваємося, що оптимiстичними, радiсними, щасливими, справжнiми улюбленцями долi.

 

Приєднані документи:

Як виховувати успішних дітей
Дата публікації: 22:17 17.09.2017